В книгарню іноді заходив пан Олександр, він працював у цьому ж торговому центрі. Він багато знав про звук, звукоізоляцію і дуже любив музику. Чудесно розказував про музикантів, гурти, особливості звуку - а мене тоді дуже це цікавило. Записував мені диски з цікавим вокалом - різноплановим, від класики джазу до українського фольку чи джипсі. Я його слухала, і очі в мене світились: я аудіал, сприймаю світ дуже багато через звук.
Я, в свою чергу, розповідала, що в нас новенького є: ось драматургія для сина п.Олександра, який якраз учився, якщо не помиляюсь, на режисерському відділенні. Або ось, з'явився Винничук, він смішний. Пан Олександр гортав, дякував і забирав черговий томик. Спілкування людини старшої, майже пенсіонера, і нещодавньої студентки було невимушене і необтяжливе: можливо, йому подобалось свіже личко:) можливо - мої завжди зацікавлені очі.
Через десять років я випадково зустріла пана Олександра в іншій книгарні. Але він не впізнав мене. Зайшов і запитав у продавчині: що у вас є нового з Винничука? Стало приємно і тепло. Ми ніколи не знаємо, який слід лишаємо в житті людини по собі.
Немає коментарів:
Дописати коментар